Після початку повномасштабної війни багато справ про аліменти фактично були поставлені «на паузу». Причина одна – відповідач проходить військову службу і подав клопотання про зупинення судового розгляду справи до його демобілізації.
Для суду це було виконання вимог закону. А для матері місяці, а інколи й роки очікування. Неможливість отримати остаточне рішення суду про стягнення аліментів, збільшити розмір аліментів чи забезпечити дитину коштами, яких вона потребує вже сьогодні.
Саме тому постанова Верховного Суду від 30 червня 2026 року у справі № 699/1569/25 є важливою для багатьох українських родин. Суд ще раз підтвердив: право дитини на належне утримання має пріоритет над формальним застосуванням процесуальних норм.
Як виник спір?
Мати дитини звернулася до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів. Вона просила замість фіксованої суми визначити аліменти у частці від доходу батька, який проходив військову службу та отримував стабільне грошове забезпечення.
Суд першої інстанції частково задовольнив позов і визначив аліменти у розмірі 1/4 частини доходу відповідача.
Батько не погодився з таким рішенням, подав апеляційну скаргу та одночасно попросив суд зупинити розгляд справи, посилаючись на проходження військової служби.
Апеляційний суд погодився з цим клопотанням і зупинив провадження до закінчення служби відповідача, вважаючи, що закон не залишає суду іншого вибору.
Позиція Верховного Суду: дитина не може чекати.
Верховний Суд скасував ухвалу про зупинення провадження.
Суд наголосив, що Конституція України гарантує дитині право на належне утримання, а батьки зобов’язані забезпечувати її до повноліття. Це право не може бути обмежене навіть в умовах воєнного стану.
Судді звернули увагу на очевидну, але дуже важливу обставину: аліменти — це не звичайний майновий спір.
Дитина не може чекати завершення війни або військової служби одного з батьків. Вона потребує харчування, лікування, навчання та належних умов для розвитку щодня.
Саме тому автоматичне зупинення справи на невизначений строк може порушувати право дитини на ефективний судовий захист.
Найкращі інтереси дитини понад усе.
Обґрунтовуючи своє рішення, Верховний Суд послався не лише на Конституцію України, а й на Конвенцію ООН про права дитини та практику Європейського суду з прав людини.
Головний принцип залишається незмінним: у будь-якому рішенні, що стосується дитини, першочергова увага має приділятися саме її найкращим інтересам.
Суд також зазначив, що проходження військової служби саме по собі не перешкоджає розгляду справи про аліменти. Особливо коли справа розглядається у спрощеному позовному провадженні, де особиста участь сторін не є обов’язковою.
Чому Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду?
Особливістю цієї справи стало те, що Верховний Суд не лише скасував ухвалу про зупинення провадження у судовій справі.
Колегія суддів дійшла висновку, що пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України в частині його застосування до спорів про аліменти може суперечити Конституції України. Адже він фактично дозволяє на невизначений строк відкласти вирішення питання, від якого залежить належне утримання дитини.
Саме тому Верховний Суд вирішив звернутись до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справах про стягнення аліментів на дитину, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення.
Чому це рішення важливе?
Постанова Верховного Суду у справі № 699/1569/25 дає чіткий сигнал судам: справи про аліменти не можна автоматично зупиняти лише через те, що один із батьків проходить військову службу.
У кожній конкретній справі суд має оцінити, чи відповідає таке рішення найкращим інтересам дитини.
Адже захист держави є почесним обов’язком. Але він не скасовує іншого, не менш важливого обов’язку забезпечувати власну дитину.
Право дитини на належне утримання та своєчасний судовий захист не може бути поставлене на паузу навіть під час війни.
